— Яка тут правда?.. — Всі здвигували плечима — тихо сміялися. Швачка стояв коло одвірка хатніх дверей, поруч з тещою, — і блідий був, аж синій — одна тільки рука, ліва, тремтіла, бо контужений був Швачка.
А Кушнір підвівся за столом, казав:
— Ти як той Ірод-цар людей убивав десь; жінку з дітьми тестю на кормьожку залишив, а сам повіявся комуну спасать!..
— Ну, далі — говори все! — глухо сказав Швачка.
— Все?! А хто, як не ти, коли приїхав з-під Врангеля, землю почав на селі ділить? Не ти в тестя шість десятин заграбив та роздав чортам на бабайки?!
— Я.
— Ага, подякуйте йому, поклоніться… — Очі в Кушніра налилися кров'ю. Ніж у його руці стукав в такт промови об миску, і всі гості сиділи мовчазні й похмурі.
— Свате, кому це потрібно? — спромоглася вимовить коло Швачки теща, та її голос дерзко обірвав Кушнірів син:
— Не ваше діло, мамо, підкрутіть собі та сядьте…
Всі раптом за столами заворушилися, хтось гукнув: «Що ви робите?!» Швачка шарпонув правою рукою до кешені, а Кушнірів син, що стояв був під великим, висячим каганцем, погасив світло.
По хаті пролунав дикий, божевільний крик з вуст Мар'яни.
42
