Сторінка:Косинка Г. За ворітьми (1929).djvu/22

…Рідко, Опанасе, пишеш до мене письма: чи може забагатів, чи може грошей на папір немає?..

— Таки догадався, — осміхнувся гірко хлопець.

Мати витерла заплакані очі.

…Отож посилаю вам червінця, та справте чоботи Варці, хай не бігає за скотиною боса, бо скоро осінь — підуть ранки холодні, росяні… Не забудьте ж, мамо, справити їй хоч поганенькі пришви…

— Уже й тепер холодно… — заплакала на лаві Варка, але побачила строгі очі Опанасові, повні жалю — змовкла.

…Хоч би батько живий був, бо тепер же ви там, як та мошка дрібна: нікому ні заступитися, ні помогти…

Опанас, при цих словах, коли в голос мати заплакала, розхилив свої брови, і став з розкритими очима, наче збирався вступити з кимось невідомим, але сильним, у бійку.

Він сказав до матері:

— Чого це ви? Не люблю, коли таке пише… Не пропадем, хай не радіють…

І на слова його:

…Та не сумуйте, мамо, хай підросте трохи Опанас (чи ви його посилаєте сю зиму до школи? пошліть небезпремінно); я приїду додому, як нічого не буде… Хіба тільки ми бідні? Он є такі китайці, що тільки сині штани та сорочка, а то все — нужда з'їла, бо

21