Вона нагримала на Варку, що принесла на голові розпатлане пасмо засмалених кіс, поправила любовно шлейку спідниці й наказала знайти Опанаса: пора вже із стігла гонить…
Коли доходив до Мартиного двору Гордійчин, то Горпинка виправила свій фартух з копійками, старечий, підсунула ноги краще і рішила пересидіти його та все таки, хай копилиться не копилиться, а паляниця на дорозі не валяється…
Вона сказала сама собі:
— Бреше… Погризе Вовківна ногу…
У Петра жупанина, як він казав, хоч і давня, але носив її тільки в празник; його залоєні поли показали на крамну сорочку та салдатські штани на-випуск до Лемківської роботи черевиків; чоловік заможній, і перше його слово перед прихильниками — це було сердечне та загрозливе: «Ой, зарізала, брате, Революція, і ноги не носять… Коли б хоч сюди, хоч туди… ворогам нашим: як бог милує?..»
А тут тільки було:
— Здрастуйте, — з повагою в голосі сказав він до Марти з Горпинкою, а, подумавши та крутнувши вуса, добавив, — з неділею, і схилився на ворота, що заскрипіли під вагою його тіла й похилилися.
— Бач, хилиться без хазяїна, — і сів поруч з Горпинкою, що привітала його, низько вклонив-
10
