У передку мого воза, в нарочне зробленій скриньці, лежить револьвер: чи не хотів спитати мене про його брат Петро?
Я думаю:
— Треба було залишити його дома, бо я не знаю, чи доведеться мені повернутися додому, чи ні?..
Шумлять перед дощем придорожні верби, шумить городина, а з верби, зриваючись на вітрі, летить ворон, крякаючи…
…Поляки мобілізують підводи, польська армія, зодягнена в сірозелені німецькі шинелі, що нагадують колір жита, коли воно красується, розхрісталась із дисципліни й перелякано котиться перед босими більшовицькими частинами на захід; наше село, як місцевість, де є стратегічний міст, сьогодні вдруге намагалися зайняти більшовики і, повертаючи до Джулаєвого кутка коня, я не знаю, хто-ж, нарешті, в селі зараз: пани, чи товариші?
— Хто-б не був, — кажу я вголос сам до себе, — але в підводи не поїду; плювати мені, що б'ється в гарячці армія, — у мене дома так само б'ється мати!..
Я міцно стискаю руками віжки та здержую коня, що за кождим пострілом з гармати кидається злякано то в один, то в другий бік, і під сміх польських салдатів, що стоять на розі Джулаєвої вулиці, потрапляю у бойову смугу…
— От молодець хлоп, — гукає до мене один сал-
