та лаяв (бо проти вітру слова не можна було сказати), що вони ще до себе в гості закликали…
— Ідіть уже, тату, обідать, — прибігла кликати років десяти дівчинка Осику, а він узяв її за розпатлану голівку, нахилив і поцілував.
— Скажи матері — ще рано, он-но й досі кооператив не зачиняли на обід, а вона поспішає…
— Це моя найменша, — посміхнувся в сивого вуса Осика.
— …А Гавриш пішов із села ще вдосвіта, а на другий день за Татарськими шпилями заскрекотав кулемет: що тоді робилося в Долині, переказать не можна!
Журавленкова гарнізація гонить людей на мобілізацію, — ніхто не йде, люди виснажені голодовкою, а вони літають селом на конях, як лути, та нагаями, хто не хоче йти, прасують:
— Оце тобі за камуну! Ти камуни захотів?
Люди хрестяться та моляться: „Якої камуни? Ніхто не хоче, тільки живого пустіть“… Побігали отак до обід кіньми, постріляли десь, коли чуємо біжить кутком Журавлівна та голосить:
Ой, братіку-соколику,
Де-ж твої козаки-орли?…
— Це, — кажу я до своєї старої, — мабуть Жура-
