Ця сторінка вичитана
ми до землі; Діброва шарпнув його за штани, спустив їх, моргнув до Божка:
— Починай… Благослови.
— Стій!
Божок перепинив Степу: всі незадоволено косо глянули на його…
Він сухо, коротко наказав:
— Степа, крий, а ти… — до Рубля — співай „ми жертвою палі“, розумієш?
— Співай!..
— Ха-ха-ха! Здорово, Божок! ха-ха…
Тіло Рубля йорзалось на колосках, випиналось з болю до землі; він хватав її руками, давив щокою і — кидав луною срібною з жита до села, як безнадійний протест свої сльози, змішані з землею…
— …в борьбє роковой…
— …десять.
І тихо плакала у золотих житах сонячна пісня…