І наказ дано мені:
— Ану, Павлик, прожени стовповим шляхом китайоза!
Кавалеристи закидали назад чорні шлики, сміялися, витирали рукавами гімнастьорок піт — і гарячим степом котилась п'яна думка одного повстанця:
— А якому він богу вірує, га?..
Ходя сів на обніжок і ждав; косі очі його дивились на сонце; жовті, здорові зуби смоктали колінце житини, а пальцями перебирав траву — здавалось, ловив там метеликів, мережав їм крильця — пускав…
Я мляво зняв з плеча рушницю, підійшов до Ході, — він спокійно показав рукою на груди, і мережані метелики заплутались у лайці отамана:
— Чого ти не прогнав його степом?..
Він сильно ударив прикладом по скивиці Ходю і разом з розривною кулею закуріла кров…
…У пізній полудень доорали десятину; коні ходили важко, думка Павла не в'язалася з батьківською, і він замовк.
Коли розорали останню борозну — Василь перехрестився, розправив од чепіг руки і став на захід-сонця, мов кремезна, згорблена тінь степу, а Павло чогось попитав батька:
— Де-ж ви діли голову Ході?
