— Хай вийде, чи з лахміттям з хати не викурю, — гордо мовив кремезний, припухлий на обличчі, батько студентки.
Швачка, допивши для сміливости третю чарку — не втерпів:
— Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багаті, хай ще бідні розуму доскочать!
— Пхи, яка-ж тут політика?..
Кушнір: — Правильно, Галино Дмитровна! Адійотизм, а не політика!
І всі на слова Кушнірові засміялися; Швачка хотів був підвестися з-за столу, хотів покинути таке гостювання, але його заспокоювала Мар'яна, переконувала, що не слід на сміх та поговір з гостей виїздити…
затягла якимсь тонким сопраном молода жінка; а дальші слова пісні проказав Кушнір, — тільки не співали цю пісню, бо — святий вечір - не годиться такі пісні співати.
Всі, на диво, припрошували студентку, аби заспівала української. Дівчина сміялася, а стара Кушніриха, вирівнявшись за столом, з гордістю промовила:
— Заспівай мені тієї Вкраїни, хай хоч сина згадаю, що комуна за Петлюру вбила…
