стінами покотив страсть юрби до Дніпрових хвиль.
Легко, безжурно ляскав хвилями Дніпро, прорізував старий нові напрямки, розмовляв з соромливою шилягою і — кожною хвилею — вперед, вперед…
А сонце математично лило електрику на зубаті кам'яні городи, чорно-сиві степи… ой, хороше цілувало кучері Дніпрові — хвилі…
Одна людська маса безупинно боролась і ревла.
На улиці шматок людського м'яса і дві невеличкі калюжі крови.
— Кро-ком — руш!
Хтось хапливо посковзнувся, а шматок м'яса, як стара підошва, притрушений сірим пилом улиці одскочив в колію…
— Долой украінскій флаг! Нємєцкая видумка!
— Русская, добровольческая…
— Царського прапора не треба!
— Рви його! Чорна сотня…
Лайка.
В повітрі почали робити гімнастику волосаті руки:
Буде бій.
— Гей-ло! Прапор зняти! Ми бились за Україну… знять!..
Клацнули затвори рушниць і — майнула патріотична юрба з майдану; тільки Зелена Буковина в сірій австрійській шинелі, як Христос на муках, зціпила рішуче рушницю до бою…
