Ця сторінка вичитана
вою, іронічною посмішкою, коли падав на долівку, шептав: „вперед, вперед“…
Був ранок.
Світова зоря покотилася метеором в сизо-чорний дим скирт, і над тополями зійшло червоне, як кров, сонце…
Затихло, замерло село; тільки далеко-далеко Греблянським шляхом було чути, як, весело гикаючи на коні, виїздила з села карательна експедиція армії генерала Деникіна.
Білі пушинки снігу легенько падали на землю, в ямки кінських копит і, здавалось, хотіли замести і слід кривавих гостей…
