— Жди, тобі твоє буде…
Байденко:
В-останнє, товариші, дайте подивитись мені на того білявенького хлопчика, що на печі, бо він так похожий на мого Сашу, як вилитий…
Слухали.
— Хай каже… Цікаво, як п'яний… хі-хі!
А він під образами, блідий, як стіна, але гордий, що поборов жах — так, так, він не просить собі життя, ні, він…
— Я знаю, сьогоднішній день для мене останній день, і — я хочу… отой білявенький хлопчик…
Клацнули скивиці… На настільнику змішалась з кришками хліба червона кров.
І гостро-гостро врізалось у пам'ять: „ой, брате-брате, та де тебе взяти?“
— Ги-ги! Гад рябочеревий, коники викидає!
— Хлопчика… білявенького… Комуну щепить будеш?!
Червоні од самогону очі гостей посоловіли; злий жорстокий огник звіря хижого затанцював на чоловічках…
— В Ясинове — прикладами!
Вийшли з хати гості.
І вдруге ще нижче поклонився сріблястим листом явір коло порога, як вели в темряву ночи невідомого чоловіка на весілля смерти криваве…
Поклонився і зажурено зашелестів.
