кіньми до Дніпра: села горіли у гарматних боях і засипали іскрами Чорносливку, — а коли ядро падало у криничні джерела Гординої могили — важко квакало, дзвеніла вода і обмивала гаряче залізо…
Ситими хлібами проходила польська кавалерія, світила у переляканих селах золоті ракети — надходила остання ніч, коли затихли у степу концерти цвіркунів і зорі згасали під пострілами, ніч, коли Матвій Киянчук осідлав Онопрієвого коня і останній вистрелив у розбиту дзвіницю своєї церкви, — 2 Комуністична дивізія одступала на ліве побережжя.
Отаман Гострий цієї ночи не спав; він, наче п'яний, під'їхав світом до польського польового штабу і, хвастаючи, сказав капітанові польської служби:
— Ну, сю ніч, пане-капитане, і робота була: мої хлопці аж попріли… А все-ж-таки до світа напоїв у Дніпрі коні?!
Капітан задоволено засміявся… — О, треба не тільки напоїти у Дніпрі коні, треба напоїти їх у Москві!.. Пан це знає?
— Напоємо! — впевнено відказав отаман, вирівнявся по старій звичці, що лишилася ще із школи прапорщиків, і подумав аж на вулиці, сідаючи на коня: „от коли б добру сотню підобрати хлопців, — рубали-б, аж гай гув“.
