година: як закрутить, хоч до бога, або на стінку лізь…
Той поцмакав, витягаючи тютюн, і, не знайшовши паперу в капшуці, зняв синього картуза з ремінним ободком, що такого носив тільки економ пана Пшіндзьовського, і почав розправляти жовту від поту підкладку з паперу — закурювати.
Коли потяг разів зо два цигарку, сплюнув і сказав невідомо до кого:
— Заробив, як Марко на вовні… Що там нога, бабо, — звернувся він до Горпинки, — коли жить не дають: хіба мислено, щоб отаке здирство, як зараз? Ой надопекли-ж! Зарізала, брате, Революція!.. — розпочав він, але спам'ятався, що перед ним-же не такі вже й свої, сказав:
— Пятдесят карбованців штрафу… О!..
Горпинку так захопила ця новина, що вона не тільки повернула до Петра голову, аж руками розвела:
— За що?
Гордійчин зітхнув, наче після важкої роботи.
— Це ще треба подякувати, а то шість місяців тюрми за пухлого душу сиди…
Думки закрутились у Горпинчиній голові і так почали одна-одну переганяти, що не знала, чи питать-же далі, чи хай сам скаже: „це неодмінно, — прийняла вона останню догадку, — за порубаний ліс Пшіндзьовського штрафують“… І ще вчора