І коли синьоока красуня візьме в обійми вечір травня і на стіні як раз над «парашою» розділить горіхом ґрати і погойдне цей страшний, сірий сум — піснею — спалені очі орошують брудну лутку сльозами…
— Сорок пята ніч кинула дротом телефону маленьку неприємність» життя тюрми: —
— Ви слухаєте? В камері номер вісім повісилась Олеся Андріяш… Чуєте, Андріяш?
Хм… Червона мачина… Жаль, жаль, але… Сорочку перервала і — на ґратах… Слухаю. Неприємність, чорт!..
Оленка…
Степом короговки замісць корів замайоріли, чорні коні на зеленому житі копити сталили, борозни орали і — поорали мій заквітчаний сон… і — залізні слова любови у Байкал озеро, мов сльози, покапали…
Обсипався яблуневий цвіт: і — стежки заслав і — доріжки.
І сумом великим сотається над Зеленьками весільна пісня матері Оленки: —
- — Ой, будеш ти, моя мати, тихо спати…
Київ, 30/VII — 22 р.
