старілі”. Ці слова російська мова перейняла, або з старослов'янської мови з церковного вжитку, або з староукраїнської мови, і вони сьогодні належать до складу слів російської літературної мови. Правда, старі слова ще час до часу вживаються в українській мові, але це здебільша в поетичній мові, в реторичних зворотах, у церковних висловах, у давніх назвах часописів, організацій тощо. Напр.: „муж довір'я”, „вождь”, „Свобода”, „краля”, „посланіє” та ін. В українській нормативній мові застарілих слів (архаїзмів) не вживається.
Підсумовуючи обговорення пояснень до виправлених помилок Словника П. М. Деркача, звертаємо увагу читачів, що всі слова в тексті та в примітках, позначені скороченнями „заст”, „р”, „пс”, „рф”, „рпр”, „рл”, „рн”, „рпа”, „рса”, „рсі”; „рсс”, „рсф”, і „рт” є хибно впроваджені автором у лексику української мови. В дійсності це русизми, яких не треба вживати ні в письмі, ні в розмові. Замість показаних помилкових синонімів, треба вживати слова, що стоять після скорочень у примітках внизу кожної сторінки.
При переопрацьовуванні Словника П. М. Деркача, крім сучасних радянських словників, ми здебільшого користувалися словниками Інституту Української Наукової мови при Всеукраїнській Академії наук у Києві, що були видані до 1930 року. Ми також придержувалися всеукраїнського правопису, опрацьованого Державною Правописною комісією УРСР в 1928 році, а пізніше затвердженого Всеукраїнською Академією Наук у Києві та Науковим Товариством ім. Т. Г. Шевченка у Львові. Конкретно, ми додержувалися „Правописного словника” Г. Голоскевича, що був перевиданий в Нью-Йорку 1952 року.
Редакційна Колеґія
