раїнське літературне слово, а не обласне, як це показано в тексті.
Слова, що стоять після скорочень у примітках, подають виправлення помилкових слів і їх правильні українські відповідники. Напр.: на стор. 54, примітка „1) р, пустошити, руйнувати” означає, що слово в тексті „розгромлювати” є русизм, а правильні українські відповідники до нього є „пустошити” і „руйнувати”; примітка „4) рс, вантаж” означає, що слово в тексті „груз” є російське слово, а український відповідник до нього є „вантаж”; на стор. 181, примітка „3) рф, заочного навчання” означає, що фраза в тексті „(по заочному навчанні)” є російська фраза, а правильний український відповідник повинен бути „заочного навчання”. На стор. 76, примітка „1) заст, оборонець” означає, що слово в тексті „покровитель” є застаріле слово, а українські відповідники до нього є „оборонець, зверхник”.
Коли реєстрове слово має правдиві українські синоніми, але саме є помилкове, то у примітці подаємо тільки визначення, до якої категорії помилок воно належить. Напр.: на стор. 46, слово „вторгатися” є російське слово, але в тексті має правдивий український синонім „вдиратися”. Тоді у примітці пишемо „2) рс”.
У примітках до деяких чужих слів, що стали складовою частиною української мови, подаємо тільки вибірково визначення їхнього походження. Напр.: араб (арабське), нім (німецьке), тур (турецьке) і т. д.
Чужі слова, що вживаються тільки в російській мові, а в Словнику подані як українські, визначаємо у примітках як російські слова із зазначенням їхнього походження. Напр.: на стор. 23, примітка „6) рсф” означає, що слова в тексті „дебошир”, „дебоширити” російські слова французького походження. Таких слів треба уникати в українській мові.
У примітках деякі слова написані з буквою в дужках. Напр.: „фал(ь)ш”, „о(б)мана”. Це означає, що їх можна писати й вимовляти двояко: „фалш” і „фальш”, „обмана” і „омана”.
Окрему й найбільшу групу слів у Словнику творять т. зв. старі слова (архаїзми), а за визначенням автора „за-
