на вируч усе нові та нові хоругви. Козаки зібрали тут своі найкращі сили, аби не дати розірвати на двоє табора. На тім крівавім місци велася борба за паньску безкрайну сваволю и за козачу дику свободу. Лишаючи на місци цвіт своєі сили, кожна хоругва тричі тікала и тричі знов на збиті колесо до колеса козачі вози накидалася.... Врешті таки розірвано табора и польске війско тоді погнало козачі полки. Увесь шлях від Кумеёк аж до м. Мошен, впродовж цілоі милі трупом був вкритий. Усі побічні стежки и дороги, усі близькі болота й ліси, були повні козачого тіла; але далеко не всі козаки повернулися тікати. Розірваний по середині табор козачий почав у невеличкі табори складатися. Складалися вони під захистом шайки отчайдушців, що мали в собі загартовану силу; то були виписчики, що виховали за порогами ту байдужність до смерти, якій навіть вороги Турки у битвах чудовалися. Натискаючи на них усі своі сили Потоцкий сподівався, що почнуть вони о помилованє просити; але він ошукався в отих отчайдушцях. „Оте хлопство“ — писав він у реляциі, — „так було розлючене, що не то щоб хто попросив о помилуванє, а тільки й чутно було нам іх голос: щоб усім разом полягти головами, що врешті й сталось. А як часом хто з наших впадав ім у руки, то вони кидались на ёго неначе скажені ті пси и шматували трупа на дрібні кавалки.“
Уже тільки 4 гармати у козаків осталося; уже більша половина й оружє своє пощербила, а все не тратила духа; кілками й вісями од возів недобитки ворогів толочили и здавалось, на місці розгрому змагались ще с шляхтою за побіду. Направив гармати Потоцкий и почав з них на самі густі купи козаків стріляти. Обидві частини розірваного табора, по словам ёго, були майже до ноги викошені; та полягли й в польскому війску цілі лави. Але недобитки з обох таборів злучилися знов у новий и тільки ніч втихомирила бенкет крівавий. Павлюк з старшиною ще над вечір втік с поля битви; він задумав ще раз хоч спробувати щастя и не дати пропасти козацкій славі. Лишилися тільки недобитки в таборі и Потоцкий окружив ёго війском. Коли се, — в козачім таборі стало несподівано тихо. Як не прислухувались здивовані поляки, але не чутно було жадного голосу в темній нічній темности на тому самому місцю, де ще недавно крик завзятий козачий глушив гуркіт битви. Врешті довідався Потоцкий, що козаки проміж ёго війском таки викрались по ночі, ще й дві гармати с собою завезли. Кинувся він до табора — аж тільки поломані вози, та скалічені коні, та трупи козачі ёму в спадок покинено.
