аристократизм и не зміг усёго козацтва затруіти, але все-ж він появив між ними багато відлучників, котрі як у пісні співають:
„Для паньства великого,
Для лакомства нещасного”
сталися зрадниками у народній справі. Через се він зважився зараз старшину подарунками на свій бік прихилити. Старшина одібравши іх обіцялася як найдовше проволікати скликанє козаків на генеральну раду а через те стримати іх вихід на Запорожє на невідомий час. До других людей, що дбали більш про своі отарі та пасіки, про своі теплі хати та вгодливі жінки й любі діти, ніж про справу усёму товариству спільну, Кисіль післав ченців, прихильних до польскоі республіки; вони розводили, що ніби вже нема більш утисків на благочестє; ніби тепер храми Божі вже красуються и благали іх не ставати против Річи-Посполитоі, аби не тілько волі але й церков своіх не згубити. Добрих людей наче й зрушили сі хитрі чернечі мови, почали вони спиняти козацке завзятє, заспокоівши своє сумлінє тим, що немов-би се для захисту церков робили, а дійсно-ж для того, щоби своєі теплоі хати та гарноі жінки не кидати. Зоставалася найтрудніща річ: вгамувати найбільшу частину війска, котра по думці Кисіля нічого святого не мала. Тих людей задумав він страхом утихомирити. Заслав він ото до козаків підроблений королевский лист, в котрім ніби гнівається король за те, що ёго обіцянкам, виплатити незабаром гроші, козаки не діймають віри, ще й страхає іх, як що не згодяться грошей заждати, знести козачі права и виступити на них з усіма силами Річи-Посполитоі.
Козакам, яко убогому бурлацтву, що жило далеко від урядового осередка, сили Польщі здавалися надзвичайно великі, бо шляхта любила своєю силою скрізь пишатися. До того-ж и перші невдачі козацкі доводили більшість до певноі думки, що грошевита, гордовита и до панованя звикла шляхта справді зможе, як вона похвалялася, саме имя козацке з світа стерти, а береги Дніпрові у пустиню повернути. Після сёго Кисіль писав: Коли-ж и сі три способи, котрих ужив я, не вгамують козацкого руху, то нема вже на ёго й ліків; побачивши іх похід на Запорожє, я муситиму тікати за Десну в мій найдальший маєток. Було знати зараз, що одна тільки чутка про рух козачий на Запорожє мусіла на Вкраіні увесь нарід робочий до того збурити, що панам одно тільки й лишалось, що утікати з маєтків, у котрих вони громадский суд и громадску правду зруйнували. Річ ясна, що с панами мусіли и іх помічники жиди утікати.
