Найбільше таких ватаг навербованих склалося на Вкраіні за гетьманства Сагайдачного од 1618 до 1620 року. Сталося оце з двох причин: раз — нужда польского уряду, що саме тоді мав дві тяжкі боротьби, а друге — охота простого люду приставати до козацтва, що тепер вже права своі забеспечило. Селяне и міщане з воєводств украінских приставали охоче до козачих и королевских вербунків, а потім, користуючись безпорядками полків и загальною путаниною, не зміняли вже имени козаків и сами козацких прав домагалися. Мало того, ввесь люд, що сидів по Тетерю и Ирпені, прозвав себе козаками и прийняв порядки козачі.
Таким робом користуючись з анархіі в Польщі и з іі внішних війн, сили козачі дужчали и організовалися для грядущоі боротьби. Послідний крок зробив Конашевич рік до своєі смерти.
У 1621 році для Польщі наступили нові невзгодини. Турецкий султан зняв на неі війну и з величезним війском підступив до границь Королевства. На зустріч ёму вислано гетьмана Ходкевича. Та сили ёго були супроти турецких вельми незначні; тому-то уряд польский знов мусів у козаків помочи просити. Конашевич поіхав умовлятися до Варшави, и результати умови скоро показалися на ділі.
Хоч з 1616 року козаччиною и управляв Конашевич, то все таки поруч з ним був и гетьман лейстрових козаків, Бородовка. Як звичайно, польский уряд, при першій змозі вернутись до своєі політики, признав би зараз Бородовку и підлеглих ёму козаків за законних, тай покористувавбися тим до зруйнованя Конашевичовоі сили. Отим-то Конашевичови було й треба и лейстрових козаків до себе прилучити и від уряду потвердженє своєі власти дістати. На цей кінець Конашевич знову покористувався крутим положенєм польского уряду, а той за поміч, що ёму супроти Турків обіцяно и згодився на всі домаганя. Сагайдачний вирушив з Варшави уже просто під Хотин до польского табору; за ёго наказом 30.000 Запорожців и 28 гармат удвоіли польскі сили. За те-ж насамперед и 6.000 лейстрових козаків стали під команду Конашевича; Бородовку ёму видано, и Сагайдачний тут таки під Хотином смертю ёго скарав, а потім уже злучився с Ходкевичом.
Хоробрість козаків, енергія козацкого гетьмана визволили й тепер Поляків з біди, тільки на цей раз Конашевич за свою побіду и славу сам наложив головою. 5. Цвітня умер він од ран, що під Хотином получив.
