римского Урбана VIII. зъ дня 10. лютого 1624 р., де написано: „Не жалуйте нѣ огню, нѣ меча“. Іосафата не обавки оголошено блаженнымъ а найновшими часами канонізовано (обявлено святымъ).
Головною причиною сильного опору проти уніи було змаганє мѣщанъ и бѣднѣйшихъ священико̂въ зберегти свою давну староруску вѣру, всѣ свои прадѣдни̂, отже й черезъ те для нихъ святи̂, руски̂ звычаѣ и не дозволити мѣшатися до тыхъ святощѣвъ, нѣ чужимъ, нѣ напасникамъ, нѣ во̂дступникамъ.
Однакъ боротьба уніи съ православіємъ втратила дещо съ тои воєннои прикметы въ Червоно̂й и Волыньско̂й Руси за часо̂въ уніятского митрополіта Велямина Рутского, якою вызначалась за Потѣя. Ширенє уніи черезъ Рутского, бо̂льше тихе, мирило по трохи православни̂ и уніятски̂ змаганя, а черезъ те именно було для самого православія ще небезпечнѣйше. Во̂нъ намагався до якогось вынаходу супокойного пожитя (modus vivendi) мѣжь уніятами а православными, подававъ гадку утворити для всѣхъ Русино̂въ въ Польщѣ окремый патріярхатъ, до якого належали бъ такъ православни̂, якъ и уніяты. Православни̂ зъ зложеными руками обсуджували сей проєктъ, однакъ насильни̂ Іосафатови̂ поступки побудили ихъ стати знову въ оборонѣ своєи вѣры и народности. А коли своихъ силъ забракло, тодѣ стали шукати иншои, чужои по̂дмоги. Въ 1622 р. посылає Сѣверскій єпископъ Исая Копиньскій священика Гедеона до Московского воєводы въ Путивлѣ, повѣдомлюючи єго, що христіяне въ Украиньско-руско̂мъ краю терплять во̂дъ Поляко̂въ тяжки̂ кривды: „Православныхъ князѣвъ и бояръ вже нема. Всѣ во̂дпали во̂дъ нашои вѣры. Одни̂ Поляки, други̂ уніяти, трети̂ єретики. Нѣгде и нѣколи во̂дъ нихъ нема супокою а всѣ мы, православни̂, тиснемося ще лише на Украинѣ, въ Кієвско̂й Землѣ и звѣдуємося, чи не дозволивъ бы царь Сѣверскимъ черцямъ переселитися до свого царства“.
Подо̂бне посольство по̂славъ до Москвы, въ два роки по̂знѣйше православный Кієвскій митрополітъ Іовъ Борецкій съ просьбою приняти всю Украину-Русь по̂дъ свою опѣку. Те саме, и саме тодѣ учинивъ Луцкій єпископъ и Острожскій Исакій Борисковичъ, недопущеный уніятами до своєи епархіи.
Отже жь жадна унія, нѣ політична, нѣ церковна не доконали єдности Украиньско-руского народу съ Польскимъ въ
