во̂дъ магнацкои палаты до селяньскои хаты, скро̂зь уживано рускои мовы, лише Єзуиты выгнали єѣ зъ во̂дси, заступивши єѣ польскою“.
За для охороны вѣры и рускои церкви засновувано, якъ вже було сказано, церковни̂ брацтва, де братчиками були и заступники найзнатнѣйшихъ украиньско-рускихъ родо̂въ. Особливо почитали и опѣкувалися руски̂ панове Кієвскою Печерскою Лаврою. Король Зигмунтъ III. зъ Єзуитами посполу добре порозумѣвъ значенє єѣ для Украиньско-руского народу. Длятого скоро лише деяки̂ зъ рускихъ єпископо̂въ згодилися на унію, такъ заразъ, закимъ вѣ ще оголошено, выєднавъ Зигмунтъ III. во̂дъ папы римского Климентія VIII. окрему булю, що во̂ддавала Кієвску Печерску Лавру зъ усѣма єи маєтностями и доходами въ выключну митрополічу власть съ тою доконечною вымогою, що ти̂ митрополіты будуть уніятами. Однакъ Русины такъ закипѣли, що вже й самъ король мусивъ просити папу римского залишити все такъ, якъ спершу було.
Съ часу Берестейского собору, де по̂дписано унію, нѣ оденъ соймъ не переминувъ, щобъ хто не по̂до̂ймався боронити православнои вѣры. Цѣла черга скаргъ, почавши во̂дъ соборного письма до митрополіта Онисифора 1585 р., тягнеться ажь по часы Богдана Хмельницкого. Въ 1606 р. Волыньски̂ бояре зъѣхавшися по̂дъ Судомиромъ зъ боярами Кієвского воєводства, постановили просити короля, що бъ знищивъ унію. Король налякавшись приобѣцявъ, що въ будущо̂мъ нѣхто не буде кривдити Украиньско-руского народу за єго вѣру. На Варшавско̂мъ соймѣ 1607 р. внесено осо̂бне предложенє що до православнои вѣры и церкви. Король свято обѣцявъ не тыкати правъ Украиньско-руского народу що до єго вѣры и не зборонювати во̂льнои во̂дправы руского богослуженя. Однакъ все те нѣ на що не придалося. Всѣ королѣвски̂ обѣцянки и постановы польскихъ соймо̂въ були для Русино̂въ лише грушками на вербѣ. На доказъ придасться навести н. пр. жалобу рускои шляхты, подану до сенату по̂дчасъ сойму 1623 р.
„Мы — Рускій наро̂дъ во̂дъ двайцять осьми лѣтъ представляємо Вамъ велики̂ неправды и кривды, яки̂ терпимо во̂дъ нашихъ во̂дступнико̂въ: митрополіта и уніятскихъ єпископо̂въ. Мы плачучи просили Васъ передъ королемъ обстати за Рускимъ народомъ за для такои кривды. Однакъ по нынѣ не
