римскои куріи вважали Русь певною и легкою добычею для латиньского костела. Однако на дѣлѣ показалося, що добыча не була легка и що темныхъ рускихъ попо̂въ и неписьменный рускій наро̂дъ далеко тяжше приневолити змѣнити вѣру, нѣ жь свѣтлыхъ рускихъ патроно̂въ церковныхъ.
Русины мали чого задуматися надъ унією. Зъ одного боку имъ казали: „Пріймѣть унію, а будете мати ро̂вни̂ права съ Поляками; зъ другого зновъ боку руски̂ єпископы и руска шляхта черезъ два вѣки привыкли до єдности съ католицкою Польщею.
Така довга дорога терпѣня и ро̂жнородного угнѣту освоила багато православныхъ зъ гадкою, доконечно и якимъ бы то не було способомъ положити конецъ двовѣково̂й ненависти двохъ одноплемѣныхъ народо̂въ. Гадка ся ще по̂ддержувалася тымъ, що обѣ церкви, Схо̂дна (православна, грецка) и Захо̂дна (латиньска, римска), колись въ старину творили одну загальну церкву, хочь ихъ обряды були инши̂. Тому й надѣялись, що унія не змѣнить православнои вѣры.
Зъ другого зновъ боку попавъ Константинопо̂ль (Царгородъ) въ турецки̂ руки и во̂дъ бісурмано̂въ вже зависѣвъ Царгородскій православный патріярхъ. Турки не одного скидали, ставляючи на єго мѣсце такого, що бо̂льшь заплативъ. Обдирани̂ Турками патріярхи не разъ мусили збирати данины по цѣло̂й Руси; се дѣялося и при змѣнѣ духовныхъ начальнико̂въ. Наслѣдкомъ сего були велики̂ непорядки а патріярша повага и значенє малѣли.
Упадокъ правослявнои (рускои) церкви родить ро̂внодушно̂сть въ справахъ вѣры у рускихъ пано̂въ. Не дивниця отже, що вѳни такъ скоро переходять до католицкого (польского) костела, особливо съ того часу, коли поро̂днюються зъ польскими панами. Се причина, чому таки̂ по̂дпоры православнои церкви, якъ князь Константинъ Острожскій, вразъ зъ багато иншими рускими панами входять въ переговоры о уніи. Вони надѣялися, що панска власть и опѣка зможе охоронити руску церкву во̂дъ польского угнѣту и залагодити непорядки въ руской єрархіи. Такъ гадали й инши̂ и надѣялися зберегти чисто
