король писавъ въ своихъ декретахъ, що та єдно̂сть сталася зъ волѣ и доброво̂льнои згоды всѣхъ стано̂въ, але симъ словамъ перечать по̂знѣйши̂ королѣвски̂ розпорядженя. Такъ по закрытю Люблиньского сойму король мусивъ ажъ гро̂зьбами силувати до присяги на унію, бо въ королѣвско̂мъ універзалѣ, де була форма присяги стояли слова: „А хто бы присягати противився, тому яко противникови власти нашои заграбимо майно“.
Приказано королѣвскимъ старостамъ списувати тыхъ, що вже присягли и тыхъ що нѣ, щобъ король мо̂гъ ихъ покарати. Съ тыхъ списо̂въ однако видко, що дуже багато належныхъ до знатныхъ родо̂въ мимо королѣвского погрожуваня не явилося до присяги.
Треба такожь завважати, що Люблиньску згоду робила лише шляхта. Наро̂дъ властиво не мавъ въ нѣй жадного голосу, нѣ удѣлу и наро̂дъ ажъ до Люблиньскои уніи въ Литовской Руси заховавъ свои давни̂ права. Польща и єи елементы ажь по̂сля Люблиньскои уніи стерлися зъ народомъ, що ажь теперь черезъ своихъ во̂льныхъ заступнико̂въ збройно протестує проти уніи.
Мы згадували, що руски̂ паны радше були за унією, бо Руси угрожали Татаре и Турки а Росія вытягала свои руки, де Иванъ Гро̂зьный бувъ пострахомъ для боярства.
Федеративна звязь Литвы и Руси съ Польщею выстарчала для обороны и для мочучости обохъ державъ. А скоро Поляки змагали до централізаціи обохъ земель, то ихъ приманювали незмѣрни̂ просторы Рускои землѣ и надѣя запанувати надъ величезными добрами. Доказомъ сего може послужити ось якій фактъ:
Руска княжна Гальшка (Єлисавета) Острожска, одинока дочка по Илькови Острожско̂мъ по̂дъ опѣкою своєи матери Беаты и дядька Константина Василя, була наслѣдницею величезного майна просторыхъ Волыньскихъ и Подо̂льскихъ земель, що тодѣ ще належали до Литвы а не до Польщи. Багато женихо̂въ добивалося о єи руку. Найбо̂льше добивався Рускій князь Дмитро Сангушко, но нѣ мати, нѣ дочка не мали охоты. Тодѣ опѣкунъ кн. Константинъ Василь Острожскій, сподобавши собѣ Дмитра та бажаючи, щобы руске майно не перейшло въ польски̂ руки, заѣхавъ на Острожскій замокъ и не дбаючи нѣ
