Сторінка:Коротка Исторія Руси Стефана Качалы (1886).pdf/20

Ця сторінка вичитана

И такъ воєнный полоненикъ бувъ першою чужою появою, що нарушувала старославяньску ро̂вно̂сть. Поселенє єго на грунтѣ лицарскомъ готовило таку долю и бѣднѣйшимъ кметямъ, подо̂бну долѣ тыхъ Славянъ, що ихъ Нѣмцѣ завоювали. Установѣ тако̂й ще бо̂льше помо̂гъ надѣлъ шляхты правомъ спадщины, що во̂ддавало мешканцѣвъ сѣльскихъ се бъ то ро̂льнико̂въ (хлѣборобо̂въ) на ласку й не ласку властивця, особливо съ тои поры, коли шляхта набула во̂дъ королѣвъ право суду въ своихъ оселяхъ надъ кметями. Зо̂ройному лицарству (шляхтѣ) несли громады податки припасами и по̂дводами а кромѣ того працювали коло укрѣпленя замко̂въ, що становили оборону краєву.

Всѣ ти̂ даремщины съ часомъ перемѣнилися на повинности вже не проти самого короля а проти лицарства (шляхты). Коли спершу кметь плативъ податки лише до королѣвскои касы, опо̂сля плативъ во̂нъ замѣсть сего панови чиншѣ за землю. Съ часу Кошицкого зъѣзду (1374 р.) платять вже хлопы панамъ чиншь за землю и други̂ дачки. Паны єдини̂ судіѣ хлопски̂, могли ти̂ чиншѣ, дачки и повинности збо̂льшувати або змѣнювати на роботизну, могли грунтъ одному во̂добрати а другому надати по̂сля волѣ своєи, або якъ хто бо̂льше панови заплативъ. Не дивниця отже, що чиншовый ладъ змѣнювався поволѣ на паньщину и права кметя нѣвечено ще бо̂льше. Коли жь наконецъ (поборовыми універзалами 1511, 1520 и 1531 р.) постановлено, що бъ панъ по половинѣ съ кметями плативъ „ланове“, то паны казали, що рѣчь буде зовсѣмъ справедлива, що бъ имъ кметѣ, за ту плату половину ланового во̂дробляли роботами. Съ того часу число робочихъ днѣвъ росте тай росте, вымоги паньщизняни̂ збо̂льшаються, поки 1520 р. єѣ загально не заведено.

Зъ разу наро̂дъ находивъ ще оборону въ особѣ короля та й у духовеньства. Ще Казимиръ Великій слѣдивъ за тымъ, щобъ робочого народу не гнетено роботами, за що до̂сталась єму назва „хлопскій король“. По̂сля права Казимирового, наро̂дъ до̂стававъ многи̂ мали̂ пайки землѣ, зъ мѣрными податками. Одняко всѣляки̂ таки̂ перегороды не могли остатися передъ самоволею шляхты, що дбала лише за свои права тай мусили ѣй служити всѣ суды и власти. Зигмунтъ Старый, король Польскій (1506–1548) довго противився въ маєткахъ