то бо̂льшо̂сть тодѣшнихъ Козако̂въ и Украиньско-руского народу не хотѣла навѣть чути, не дала собѣ навѣть говорити про яки̂ небудь угоды съ Поляками. На во̂дворо̂ть по̂дмагавъ Украиньско-рускій наро̂дъ лише тыхъ гетьмано̂въ, що були вѣрными Росіи.
По̂сля во̂йны, — що по̂днялася мѣжь Польщею а Росією за для того, що Украина во̂ддѣлилася во̂дъ Польщи а поддалася Росіи, — не то̂лько лишилися въ російскихъ рукахъ Полоцкъ, Сѣверска Земля, лѣвобережна Украина и Кієвъ зъ дооколишнимъ округомъ правобо̂чь Днѣпра, але ще й други̂ сусѣды вытягають свои руки за польскимъ наслѣдствомъ. Мо̂гъ отже Янъ Казимиръ вже въ 1661 и 1668 р. пророкувати повный роздѣлъ Польщи, що и въ сто лѣтъ опо̂сля дѣйсно збувся.
Польска політика нѣ въ чѣмъ однако жь не змѣнилась. Вони по давному не перестають працювати надъ своєю загубою.
Русины енергічно протестують проти накиненои имъ Андрусо̂вскои умовы, що дѣлила Украину-Русь на двѣ половины, мѣжь Польщу а Росію. Дорошенко просить царя приняти цѣлу Украину-Русь по̂дъ свою опѣку. Однакъ коли єму во̂дмовили, то наро̂дъ цѣлыми масами переходить съ правобережа, Волыни, Подо̂ля за Днѣпро, по̂дъ Росію, придержуючись своєи примовки: „Хочь бы го̂рше, абы инше“. Тыми переселенями ослабилась Польща, а Росія подужала на сто̂лько, що по̂знѣйше и та частина Украины-Руси, що Андрусо̂вскою умовою перейшла до Польщи, по̂знѣйше все таки перейшла до Росіи. По во̂дмовѣ, дано̂й Дорошенкови, по̂ддається во̂нъ Туреччинѣ. Наслѣдкомъ сего тратить Польща Украину и Подо̂лє съ Каменцемъ а въ додатку и грошѣ на данину Туркамъ.
Чи переконало се Поляко̂въ, що своєю політикою супроти Русино̂въ робили то̂лько для сусѣдо̂въ?
Очевидно — нѣ! для того за Собѣского переходить и Запороже по̂дъ Росію.
Правда, що за Собѣского зазорѣла надѣя на волю. Украиньско-рускій наро̂дъ ватагами повертає зъ Московскои (лѣвобережнои) Украины въ Польску (правобережну). Але се була лише хвиля, бо зо̂рниця волѣ згасла незабаромъ.
Фанатизмъ католицко-польскои пропаганды мучивъ Польщу до єи скону и на останку зродивъ гадку єи подѣлу.
