зразу низши̂ суспо̂льни̂ верствы, опо̂сля дро̂бна польска шляхта а на останку Козаки. Однакъ Польща, чимъ почала, тымъ и зако̂нчила. До самого свого упадку не хотѣла признати нѣ права поземельнои власности, нѣ особистои волѣ верствамъ иншимъ, не-шляхтѣ, и то на переко̂ръ вроджено̂й вже гадцѣ и прастарымъ установамъ всѣхъ Славяньскихъ племенъ. Коли Польща упала, то именно за для того, що гербована шляхта нѣчого не хотѣла спустити зъ своихъ привилеѣвъ въ користь иншихъ верствъ народу.
Въ 1807 р. здвигнувъ Францускій цѣсарь Наполєонъ I. съ части во̂добраныхъ во̂дъ Прусъ польскихъ земель окреме Варшавске князѣвство. До него прилучивъ въ 1809 р. часть захо̂днои Галичины, се бъ то воєводства: По̂дляске, Люблиньске и Судомирске. Але самъ Наполеонъ выразився про Поляко̂въ, що „сей наро̂дъ въ питомо̂мъ своѣмъ характерѣ носить заро̂дъ своєи власнои загубы“.
По̂сля упадку Наполєона задумали Европейски̂ дипльоматы на Вѣденьскомъ конгресѣ 1815 р. подѣлити и Варшавске князѣвство. Однакъ воно було обсаджене російскими во̂йсками. Поляки звернулися до російского царя Олександра I. и просили, що бъ ихъ не выдано Нѣмцямъ. Олександеръ I. здвигнувъ зновъ до певнои мѣры Польщу, принявши титулъ Польского короля, чимъ всѣмъ заслуживъ собѣ на безмѣрну вдяку у Поляко̂въ. Во̂нъ ставивъ Росіянамъ Поляко̂въ въ прикладъ, роздѣливъ Польщу во̂дъ Росіи, завѣвъ для неи окреми̂ мыта, жертвувавъ на заложенє польского банку свой власный капіталъ и т. д.
Мы говорили вже про кривды дисіденто̂въ загаломъ, а особливо православныхъ Русино̂въ. Однакъ по̂сля того, якъ слабло православіє, стали поневѣряти и кривдити Русино̂въ-уніято̂въ. Поляки не покидають своихъ намѣро̂въ навертати Русино̂въ-уніято̂въ на латиннико̂въ. Руске уніятске духовеньство до̂знає явнои вже кривды пониженя и поневѣрки и не безъ зависти мусило дивитися на привилеѣ латиньско-польского духовеньства. Такъ рускій уніятскій митрополітъ Веляминъ Рутскій, найщирѣйшій католикъ, повѣдомляє св. Отця, папу рим-
