докъ мусивъ довести до політичного упадку Польскои державы. По̂сля такого енергічного поступку зъ стороны Росіи, притихли остальни̂ загорѣлцѣ и 13. лютого 1768 р. постановивъ соймъ: 1) змѣнити всѣ права во̂дъ 1717 р. выдани̂ проти дисіденто̂въ и лишити имъ во̂льну волю во̂дправляти своє богослуженє, ставити церкви, закладати школы, займати мѣсця въ сенатѣ и соймѣ; 2) лишити царицѣ Катеринѣ II. право охороны такъ дисіденто̂въ, якъ и самои Польщи. Въ тако̂мъ дусѣ по̂дписано зъ Росією умову а по ско̂нчено̂мъ соймѣ выйшло російске во̂йско съ Польщи. Однакъ цѣла справа закончилась лише на письмѣ.
Коли бъ лише хочь ти̂ умовы були сповнени̂, то Польща могла бъ успокоитися и єѣ истнованє було бъ забезпечене. На дѣлѣ по̂шло воно инакше. Солтыко̂въ товаришь, Каменецкій біскупъ Адамъ Красиньскій, першій нарушивъ загальный супоко̂й. Переодѣвшись переѣхавъ во̂нъ цѣлу Польщу, защѣпляючи всюды ненависть до дисіденто̂въ, до Росіи и до Польского короля за надану дисідентамъ волю. Спо̂льникъ Красиньского, староста Іосифъ Пулавскій, починає збирати собѣ прихильнико̂въ и во̂дкрыває въ го́родѣ (мѣстѣ) Барѣ збройну, такъ звану Барску конфедерацію. Конфедераты огнемъ и шаблею выгублюють дисіденто̂въ, особливо православныхъ Русино̂въ саме тодѣ, коли жиды мають цѣлковиту волю своєи вѣры въ цѣло̂й Польщѣ. Починається страшенна релігійна во̂йна, рѣзня безъ ро̂жницѣ на ро̂дъ и вѣкъ, загуба цѣлыми тысячами ближнихъ, що почитали одного и того самого Христа-Спасителя. На нещастє розбуджує наново релігійну загорѣло̂сть латиньскій біскупъ. На останку накликала ся война на себе и таку саму по̂мсту.
Тодѣ не мали православни̂ Русины своихъ знатныхъ вельможь, що обо̂звались бы за ними. Однакъ найшлися местники инши̂, Запорожцѣ и Гайдамаки. Головнымъ прово̂дникомъ Гайдамако̂въ являється Максимъ Залѣзнякъ. Во̂нъ громадить до окола себе громады невдоволеныхъ, покривдженыхъ, по найбо̂льшо̂й части селянъ-втѣкачѣвъ и переходить зъ ними зъ одного конця на другій Кієвске воєводство, нищить по дорозѣ всѣ паньски̂ села, мѣсточка и дворы, вырѣзує шляхту и жидо̂въ. Найстрашнѣйшою подѣєю сего повстаня, се такъ звана: „Уманьска рѣзня“. Го́родъ (мѣсто) Умань належавъ до Потоцкого, що державъ тутъ Козацкій во̂ддѣлъ за для охороны своихъ величезныхъ маєтностей. Сотникомъ Уманьскихъ Козако̂въ бувъ Гонта. Всѣ
