Могилѣвскій єпископъ князь Сильвестеръ Четвертиньскій повтаряє ту саму просьбу 1720 р. и ко̂лька разъ по̂знѣйше. Тому Петербурскій дво̂ръ за православными въ Польщѣ высылає що разъ частѣйше и щоразъ смѣливѣйши̂ дипльоматични̂ ноты а за разомъ и стає во̂нъ чимъ разъ бо̂льше вмѣшуватися у всѣ польски̂ державни̂ справы.
Бо якъ кождый поодинокій чоловѣкъ, такъ звычайно и кожда держава, бажає по̂сля своєи змоги розширювати свои вплывы. Тому то належить винуватити не сихъ, хто того бажає, а того, хто до сего дає пово̂дъ. По̂сля того, якъ слабшає держава, стають сусѣды вмѣшуватися въ єи справы, бо вона не годна собѣ рады дати зъ внутрѣшнимъ неладомъ, що шкодить супокоєви сусѣднёи державы. Тымчасомъ не звертає польскій урядъ уваги нѣ на поблизькій упадокъ Польщи, нѣ на вымоги Петербурского двора, а соймъ 1733 р. по давному выдає постановы, що бъ дисіденто̂въ выключити не лише зъ сенату и сойму, але и во̂дъ усѣхъ посадъ, урядо̂въ, посольскихъ и старостиньскихъ мѣсць. Въ 1736 р. повтаряє соймъ ти̂ сами̂ постановы, додаючи що не прійме нѣякихъ депутацій во̂дъ дисіденто̂въ и збороняє имъ просити по̂дмоги у чужихъ державъ. Розумѣється, що ся заборона не могла мати силы, бо ще истнували причины, що єѣ выкликали. А на во̂дворо̂ть, скарги и представленя православныхъ довели на останку до того, що 1744 р. передъ зо̂бранємъ Гродненьского сойму, цариця Елисавета Петро̂вна поручає свому послови при польско̂мъ дворѣ Бестужеву упо̂мнутися за православными, що бъ имъ звернено забрани̂ колись церкви.
Се бувъ єдиный не зо̂рваный соймъ за трійцятилѣтного панованя Августа III., де соймовои постановы не уневажнено крикомъ: „не позвалямъ” (не позваляю).
По смерти Августа III. (1736 р.) являється лише оденъ кандидатъ на польску корону, — такъ низько упало королѣвске значенє, — а кандидатомъ бувъ сынъ поко̂йного короля. Мѣжь тымъ деяки̂ польски̂ паны бажали выбрати королемъ, якъ казали, „Пяста“.
