Старославяньска ро̂вноправно̂сть стала хитатися и выроблюється неро̂вно̂сть стано̂въ, бо лицарство (шляхта) все бо̂льше та бо̂льше по̂дноситься, а зъ народу ступнево вытворюються невольники.
Закимъ ще до̂йшло до повнои неволѣ, Польскій наро̂дъ гнетеный властивцями замко̂въ не разъ повстававъ противъ своихъ гнобителѣвъ, забиравъ ихъ майно и жѣнки, нищивъ ихъ выняткови̂ права, зовсѣмъ такъ, якъ се по̂знѣйше чинили Козаки съ тою лише змѣною, що тутъ польске лицарство (шляхта) заєдно за руки трималося зъ латиньскимъ духовеньствомъ, що зъ разу було лише зайшлыми Нѣмцями. Те духовеньство помагало панамъ втихомирювати наро̂дъ и на останку перемогло єго. Тому то й не дивниця, що по̂сля Мечислава II. (умеръ 1034 р.) народъ зновъ повставъ и выгубивъ латиньскихъ біскупо̂въ и ксендзо̂въ. Багато народу, по̂сля сло̂въ лѣтописцѣвъ, покинуло христіяньство и повернуло до поганьства. Мабуть не повертали вони до поганьства а до Славяньского обряду, бо єго латинники называли такожь поганьскимъ. Тую догадку стверджує польскій историкъ Лєлєвель: „Причиною во̂йны мѣжь панами а хлопами“, каже во̂нъ, „було переслѣдуванє Славяньского обряду“. Те повстанє Польского народу або, якъ єго называли „бунтъ хлопскій проти пано̂въ“, на останку здушило польске лицарство (шляхта) въ ХІ. вѣцѣ. Съ по̂дмогою Нѣмцѣвъ и зновъ насланыхъ біскупо̂въ и ксендзо̂въ, вдалося панамъ поконати наро̂дъ и присилувати єго до латиньства. Проти Славяньскои церкви нѣколи не було повстаня, а се доказує, що вона не нарушувала волѣ и ро̂вности цѣлого народу.
Христіяньство по̂сля Славяньского обряду ширено не огнемъ и мечемъ, (якъ се чинили Кароль Великій зъ Саксоньцями, Хрестоносцѣ и Меченосцѣ съ прибалтійскими Славянами и загаломъ Нѣмцѣ), — а ширено єи, научаючи людей. Инквізицій и другихъ подо̂бныхъ установъ церква Славяньска не уживала. Признака єи була та, що духовеньство славяньске навѣть не допускало гадки, щобъ Христова церква могла або й потребувала послугуватися до своєи цѣли муками та смертю. Хрестъ то єдина зброя Славяньскои (Грецкои) церкви.
Зъ разу Русю звалася въ Несторово̂й лѣтописи Кієвска земля, що въ ІХ. вѣцѣ пригорнула Новгородъ а опо̂сля други̂
