Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/97

Ця сторінка вичитана

Та не минула і Грузиї пекальна гроза. Зачорнїли ся і кавказкі береги Каспія ордами гетьманів Чінґісхана. Двакрать давали їм поле хоробрі Грузіни і двакрать утїкали з него соромно зломані, побиті. Дербент, Щемаха весь степ над долїшною Курою і золота Кахетія лишили ся в руках страшної династиї »Чорного барана« Чежбе і Субботай перевалили через Дарля, розєдинили і розбили — по одпому — Лєсґін, Аллан, Черкесів і Куманів і получили ся з кіпчацкою ордою, котра вже ту на східно північних склонах Кавказа випасала незличенні стада своїх жилавих кобил та мягкововних чорних овець. Субботай погнав ся за Половцями в Крим і здобув Судак, столицю половецку[1].

Так перейшла, сим разом, чорна хмара Моголів за Кавказ; то однак не спасло Грузиї. Вже в р. 1225 запалав огнем Тифлїс і недостроєні — по могольському розгромі — села Грузиї. Джелал-Еддін, данник Чінґісхана глядав там ще і собі добичи.

 
  1. Чи не стояв той Судак на тому місци, де нинї видно руїни звані »Черкес-Кермена Єсли так, то Половцї і Кумани, а може і Кабардинцї то один нарід, котрий тілько р инших часах ріжні народи ріжно називали. Паше же Араб Муза Каґкантавацї, що під той сам час — бо на VI в. Геджри вийшло одно Кавказке племя »Хабертай« з Кавказа на Дон а потому в Крим. Виясненє тих справ було би важне.