Минули ся Гунни… однак не минули ся Хазари. Они всадили ся (в р. 558) в Даґестан, приняли між себе рідних собі і соплеменних Гуннам Овар тай нападали з свого збойничого гнїзд майже рік в рік на жителїв Кури.
Та коби лиш тільки біди… що від них. Були однак ще могутнїйші напастники іверскої держави.
Ще з р. 522. Юстинян I і II дерли ся о Кольхіду з іверськими царями та з перзидським Ковадом і з Хозройем-Нушірваном… „а застав Юстинян I“ — застав — пише Прокіп з Цезареї — „Кольхіду і Абазію, вже тогди так винищених, що навіть з великого Діоскурія ледво що слїди находили ся. Коло єго розвалин, велїв Управда (Юстинїян I) поставити Себастополїс; а сей так скоро підняв ся, що трохи що не зрівнався з самим Цареградом.
По смерти Хозроя воцарила ся Візантія по всему побережу Чорного моря і прозвала єго Лязік-ою. А щоби і Грузів собі покорити, збратала ся в Хазарами, залила війсками Їверію і взяла Тифліс (Тібі-лісі теплі жерела) і борола ся з Перзами о него…
Так орел Візантії налїтав на перзидського Льва, що стояв вбивши вишкірені пазурі в обомлілу Іверію… і завлила кровію і вигоріла пожарами грузийська земля під стопами великих розбійників.
В р. 632 настала инша доба на земли… Мугамед благовістить Арабам Коран — ре-
