проповідали еванґелиє на побережу Каспія аж до воріт Даґестана[1].
В р. 70 по Хр. роздерла римська вовчиця Єрусалим, а р. 135 задушила повстанє Бар Кохеби в Юдеї і розметала рештки жидів на всї вітри. Дехто з них попав і під Кавказ. Як з апостолами так і з сими прибишами увійшла під Кавказ і нова віра. Згодом явила ся там і сьвітла »равноапостольна« Нуне (Ніна). Єї горяче, вдохновенне слово навертає царя Грузиї Парнобаза, і наука Ісуса Назорянина стає державною над Курою і над золотим Пазом. Підкавказкі землї підіймають ся. Они правлять сами собою і не боять ся Рима — стару вовчицю звірі доїдали.
Вахтанґ Ґурґослан (435-499) віднимає у Римлян Кольхіду, побиває Азеґів і Пачанґів (Яциґів і Печенігів), проганяє Перзів і сполучає всї підкавказкі землї в одну державу — від моря до моря. За него то і уложено грузійську азбуку: »Хцурі«. Сьвяте письмо переводить ся на картвельський язик і грузійська мова почина розвивати ся.
Починає розвивати ся писане слово. Безгласне то і мертве слово має в себе вчаровану таку дивну силу, що про людську жизнь і дїла красше повідає і сьвідчать тривкійше чим стїни Китая, чим вежі Вавилону і піднебесні гроби Фа-
- ↑ Те повідають перекази кавказких народів, записані в »Картлїс цховреба« і в лїтописи Мойси з Хорени.
