хвальну віру і в честь єго, в честь великого сина Азиї ставлять ся престоли і ведичають єго обновителем востока.
Та не довго радували ся ті землї своєю свободою,
Затрубіла вовчиця з над мутного Тибру і упав страх на три сьвіти. Течка за понтийским Мітридатом роздавила славне Діоскуріос і вхопила в зуби Іверию.
Горда Рома станула на вязах народів. В трех сьвітах учинилось тихо і не було чути нїчого, лише клекіт римского орла: »sic volo, sic jubeo«, брязк оружія єго леґіонів і хлюст крови зпід стіп їх зелїзних на незміреному боєвищи Европи, Африки та богатої Азиї. Слези заливали землю, а стони мук взивали пімсти на чужих і на своїх розбійників обдертого і нищеного люду.
А ті слези, ті стони злили ся всї в душу Ісуса і посеред страшної тишини і неволї пронесло ся Єго слово — слово любви людий до людий, слово утираюче згорюваним слези, слово гояче побитим і придавленим рани… релїґія бідного, немічного чоловіка,
Апостоли Ісуса розходять ся по землях. А так як свого до своїх найдужче тягне подїлити ся з чимось добрим,то і зайшов Андрей поміж Евреїв на малому Кавказї, Симеон Канааніт між Кольхидян, Маөей в Сванетію, Бартоломій в Грузию, а Өаддієві ученики