„Пері“. Там сидить на престолі Сімурґ[1], сїдий цар усеї птицї. Одним оком озирає він минулість, а другим будучність. В ніч Страстного Четверга злітають ся на Ялбус всї відьми Грузиї, а Картвельцї скачуть через огонь, заклинаючи тих вольхвіль словами: »Арі, урулі — урулі — урулі, Кудія — небі«.
Грузийска поліжниця боїть ся найпаче жіночого страшила, Алї; а щоби єї відогнати, повзяти треби особливі міри.
»У мого пана занедужала жінка« кричить гримаючи, серед ночи, в вікно післанець, і на такий клич встають з постели і одягають ся всї сусїдки тай лїзуть в саклю поліжницї; щоби єї заступити перед злою Алї. Тимчасом муж хорої — а єму не свобідно тодї входити в спальню жінки — пуджає впстрілами ручницї злу бата небі, а жінки зчиняють крик вколо поліжницї. Криком, гримотами, музикою і вистрілами старають ся справдешні хороби та пошести відогнати від недужих Картвели так само як Черкеси, Осїти або й доцїла змузулманщені Лезгіни, Авари і Татари Даґестана. Всї Кавказцї — видко — одної культури дїти.
По весїлю молода Ґрузинка не обзиває ся до нїкого — крім до свого мужа — і має мовчати, поки не уродить дитини, а неплідні ходять на мта-цминда, то є на гору церковну, щоби помолити ся в монастири св. Давида, а дома
- ↑ В Києві стояв за Володимира Сьвятославича болван бога Сімарґля.
