Похоронів не підправляє деканоз, а похоронний жрець Хуцес. Господар сидить як жид на покутї, розмовляє з прихожими, вихваляє покійника тай плаче: »Встань витязю! війско тебе жде, вороги млїють з переляку, встань! хто заступить ся за нас?… вай, вай, вай!…« і т. д. Четвертого дня здіймають з мерця оружє, а єго виносять на кладовище родинне. Там пирують і джиґітують (гарцюють на конях), а приятель покійника бере собі на памятку єго боєвого коня.
Ось яке то було і є ще до нинї по трохи християньство Хевсурів, Тушин і других гірских племен.
Вже в середних віках не хотїла церква і грузийскі царі терпіти такого анахвемского християньства. — »Та що вам до того? — вимовляли ся верховинцї — податки тобі, царю, платимо, жовнїра даємо… лиши нас при такому християньстві, яке нам любо«.
Навіть в культурнїйших землях Закавказкого краю і в самій благословенній Грузиї не затерли ся ще й до нинї широкі слїди огньохвального культу і суєвіря в духів. Менї самому лучилось таке, що коли брат мій велїв (в Сухумі) позвати до хорої дїтини лїкаря, мінґрельска княгиня закричала: »Боже хрань« ви тим зобидили би тяжко Бата небів… не треба духів дразнити, а віспа перейде легонько.
Ельборус, котрого Грузи Ялбус-ом називають, є після їх віровань країною духів »Джіністан«, де витають прекрасні і вічно молоді
