бубони і в многім — дуже похожі на осїцкі та черкескі звичаї Картвельцїв.
І так у Сванів християньство не затерло ще й до нинї культу богинї Ляші. Се видко межи иньшим і з обряду усиновленя, котрий часто покриває любовні зносини. Є звичай, що молодий Сванет виберає собі даму серця, а нею буває завсїгди замужна жінка. Він приходить під єї саклю з музиками і заявляє чоловікови, що посьвячує ся жінцї на досмерті рицарскні услуги. Єго приймають з великою честию і наступає обряд усиновленя. Жена обнажує грудь свою і посипує соску солею; а молодий Сванет клякає перед нею і дотикає соски устами говорячи: »Si di, mi gezil« т. є — ти мати, я син — по чім обмінюють ся подарункам.
Таким чином вступає молодець в спорідненє з усиновившою єго женою, получає значні прероґативи в родинї єї мужа і служить їй цїле своє житє; а фамілїярні зносини єго з нею переходять всякі у нас можливі границї і понятя; а мимо то в Сванетії нїхго не сумнїває ся в моральности, в ідеальности взаємин таких хлопця з чужою женою. Обряди Авести задержали декотрі картвельскі племена, як Хевсури[1], Тушини, Діґорцї, Алаґіри і Хетаґури ще твердше як самі Осїти. Они ще й нинї мають своїх жрецїв, яких деканозами називають; а ті сьвященнодїйствують всї огньохвальчі обряди. Культ той празнує ся по сьвятинях, що називають ся: ре-
- ↑ Князь Єриставъ: Хевсуры и Хевсуретія.
