Rubriquis, що їздив (під конець XIII-ого в. по Хр.) попри Кавказ до татарского хана Мунґа, чув, що на Кавказї живе народ, якого називали »Керґіс«. Осїти називають Черкесів Кайзаками, Нестор зове їх Касогами, Касаґами — писали Візантийцї а Константин багрянородний називає землю Черкесів »Козакія«.
Однак всї ті назви, дані Черкесам иньшими народами і слово Касаґ або Козак означає в мовах татарских хвацкого наїздника, а той по черкески зазиваєсь »Джиґіт«.
За римскої держави знано їх также під назвою »Cercetae« але також »Zichi« і »Sindi«.
Судячи однак по двох замках імени Кумана — з котрих один стояв над горішним Тереком в даряльскій, Плїнїєм описаній, дебрі, а другий в абхазкім увозї над Ґумістою, отже якраз: на полуднево-східній і близь полуднево західної границї черкеского народа — можна убезпечитись, що в першім віцї по Хр. жили, а певнїйше панували тільки, в тій части Кавказа Кумани, бо против них і поставлено оба укріпленя границь. Однак про Куманів не чути довго нїчого[1]. Натомість сливуть якийсь час Болгари.
- ↑ Аж під р. 488 згадує грузиньска лїтопись: „Картлїс Цховреба“, що Кумани злетїли
кримскім побережу завязало ся було аллано-татарске козацтво. Михайло Єскович Черкашенин сливе там за обєдинителя тих ріжнородних племен. Цїкава річ, що і доньске козацтво мав завести Черкас Аґус з Мареґи. (Красноє: земля війска донского, сторона 523).
