Ази ті були народом сильним і небезпечним. Те видно з нотатки Arrian-а — на яку покликують ся історики Кавказа — в якій повідає, що вони поставили 60.000 піхотинцїв, а 20.000 конних. Візантийскі царі посилали к ним послів з просьбами о дружбу і поміч. Але з великим передвиженєм народів почала сила Осїтів — котрих тодї Алланами звали — малїти. Вехендур-Болгари, Гунни, Хазари нищили їх на північнім підгірю Кавказа. Прийшли Монголи і ослабили їх до решти. А все такой ще і в XIV столїтю були они грізними для Грузиї, і витязь осїцкий — прославлений піснями Ošge bogatar, розбивав щасливо війска Грузів.
Але по смерти єго повстали між Осїтами міжусобицї, з котрих скористали Черкеси, Кабардинцї і виперли їх з верховини чорних гір в підснїжні полонини і скали головного хребта Кавказа, де їх здесяткував голод. І від того часу перестали бути народом, а тілько розбійничими нападами давали від часу до часу Грузинам о собі знати.
Старогрецкі письменники баяли, що на Кавказї проживало якесь жіноче воєнне товариство, котрих они Амазонками називали. Амазонки ті жили в великій незгодї з сусїдним Ґарґаринами і воювали з ними. Мимо то устроювали они дуже часто приязні сходини в сусїдами сво-
