ворота, міг єго Осетин убити, як мав до того яку причину.
До ватри належали навіть і невільники. Не свобідно було віддавати або відпродувати їх, коли они на те не згодили ся. Зомльозвіди XVIII. столїтя: Bell, Koch, Łapiński упевнюють нас о гуманнім поведеню верховинцїв Кавказа з їхними невольниками. Та гуманність і та приналежність рабів до родинної ватри були і причиною того великого самопосьвяченя рабів за панів своїх, котрим так чудували ся Москалї, Приналежність до сьвятої ватри була також властивою причиною, що мимо глубоко закорененої і з сьвятости ватри походячої канли т. є. кровяной пімсти — котру відвернути від себе мож було тілько через ублаганє духів ватри, обиджених злочином — убійство між приналежниками ватри, як: отець, мати, дїти і слуги не карало ся нїколи кровю, а тілько прогнанєм з роду. Такий ізгой зове ся на Кавказї »абрек«-ом, (германьский Wargus) і скитає ся поза аулом, а Осїти відвертають ся від него нераз цїле єго житє. Сусїди їх Свани значать такого абрека ланцком з камінцїв, який єму вішають на шию, щоби єго нїхто не убив, поки весь рід єму не простить злочину. Принятє єго або чиє иньше в род і в круг сьвятої ватри відбувало ся в той спосіб, що він помолившись духам ватри і попросивши їх о прощенє злочину — коли такий учинив — клякав перед ґаздинею саклї і дотикав устами єї обнаженої і солею посипаної со-
