писки мої росли і росли, а богацтво тих відомостий ошоломляло мене.
Я перестав читати і записувати повторивши за Ґетого Цавберлєрлїнґом: »Herr und Meister!.. die ich rief die Geister, werd' ich nun nicht los«.
Однак повернувши в Галичину і розглянувши ся в моїх записках, жаль менї їх стало і я постановив скласти з них розвідку і видати друком; а в тій цїли доповнив я їх найденими у новійших нїмецких Ассиріольоґів відомостями.
Відаючи про те, що не маю до такої критичної роботи нї шкіл, нї достаточного наукового підготовленя і чувствуючи, що менї сам інстинкт і сприт не вистарчать та що забреду в такі вертепи, з яких не вилїзу цїло, послухав я того, що раяли добрі люди і обмежив мою книжку до третої части єї обєму; викинувши з неї писане про Арарат, про Кольхіду , про »Запорожцїв на Кубанї« і про де-що инше.
- ↑ Арарат і Кольхіс вийшли окремо з друку в книжочцї: „Три цїкаві загадки“. До написаня першого спонукали мене традициї Кавказцїв, незатерті слїди Жидів в тих сторонах і страшна конфіґурация гористої Арменїї; де на маленькому шматочку землї, як Сицилїя, стоїть кільканайцять вульканів висших, як висока Етна. Про Кольхіду не назбирав я достаточних відомостий і жалую, що бодай про город египетского бога
