всї дебри і ледом вкриє всї гори, всї скали? По тому пеклу дороги не має. Стежкою, по виступах скал, просувають ся і лазять люди і конї як коти, заглядаючи що хвиля погибели в очи. Ак-Булах-цї надівають на пальцї зелїзні наперстки з пазурами і лазять наче ящірки горі стїнами скал. Прохід через той край можливий був тілько по низькім і нездоровім побережу Каспійского моря. Тудою і стелив ся той відвічний шлях народів, по котрому — то сям, то там — волочили ся Скити та Ірани, кудою вривались в Перзию Авари і Хазари, товкли ся полчища Чінґісхана і Тімура хромого, шлях котрого, перед ними, бездїльно запирали древні »каспійскі ворота«, що стояли на однім скалистім рамени Кавказа, котре тут біля города Дербент (Дербенте, по татарски ворота)[1] досягало моря і завалювало дорогу. Хто поставив ті ворота і стїни[2], котрі до нинї ще стоять?… не знаєм так само, як і не відаєм: хто первий поставив ворота в дарялскій дебрі. Татари приписують поставленє воріт сих Олександрови В., отже Македонам. Они зовуть єго за Арабами: »Іскандер-зуль-Карнаін«. »Каран« в язицї єврейскім і
- ↑ Дербент у Римлян: portae ferreae, у Перзів: Bab-el-Anab т. є. ворота воріт. Так само звали они і увіз через перзидскі гори (Elbrus) в степи Окса і Яксарта.
- ↑ Кавказка стїна починає ся властиво від твердинї Нарун-калє і зове ся у Татар: Dag-bar, т. є. гірска стїна. Місцями сягає она висоти що найвисших топіль.
