му диявол чинив ріжні пакости і не давав молити ся. Отож той пустинник випросив собі у Бога дозвіл покарати диявола. Розпалив раз зелїзні клїщі і вхопив ними диявола, що заглянув в келїю, за ніс. Чорт заревів так страшно, що вся земля задрожала. Хотячи вирватись з рук пустинника, бив собою з шаленого болю по всїм Кавказї, і де ударив хвостом, там земля провалилась. В безвісти позападали ся лїси і лани — остались одні голі скали. Так повстали ті вертепи, котрі в страшнім безпорядку порозрепували на всї боки тот кут Кавказа. Найпонурійше кидає ся те в очи, коли вийдемо на 6.000 стіп високу гору Каранай — близь города Темір-хан-шура, недалеко моря.
Глубоко під ногами стелить ся земля Аварів[1] з аулами Гімри, Унзукул, Ахулґо, Кабада та з головним містом Хунзак. По сїй долинї пливе Авар-кой-су (»су« татарске слово, значить вода, ріка) і Кой-су-Анді, при жерелах котрого живе найдикше племя Даґестана, Андійцї. З Караная можна доглянути на далекому заходї кітловину хоробрих Тушинів. Памороки бють на чоловіка, коли дивить ся на ті вертепи і пропасти, між котрими живуть Тепґіни, Елїзуйці, Койсабулїни, Дїдойцї, Табасарени і многі иньші обломки і рештки незнаних сьвітови народів. Щож там доперва дїє ся зимою, коли снїгами замете
- ↑ Лєзгін = верховинець, збойник. Аварів звали Мааруля-ми, а верховина їх простягає ся від Андийского кой-су до Сакатали.
