чудо, яке буцїм то случило ся з тїлом Казімулли і почав себе видавати за, богом надиханого пророка. А коли в саму годину смерти Гамзатбека далеко від Гунзаха обявив міридам, що великий імам перестав жити, — вибрали єго в один голос великим імамом Даґестана.
Вість несе, що Шаміль знав про »канлу« се є кроваву пімсту, що мала досягнути Рамзатбека, бо убійника єго Гаджі-Мурада не то що не покарав, але ще й поставив за управителя Гунзаха і всеї Авариї. Молоденького Булач-хана, послїдного потомка аварских володарів, сам він здрулив у пропасть з вершини Караная, щоби не мати більш дїла з нїяким претендентом в своїм ріднім краю.
Се дїяло ся в р. 1835. Шаміль крив ся в Тилітлї і орґанїзував сьвяту війну. Прогнаний звідтам Москалями, запер ся на високому — Поляками уфортифікованому — аулї Ахульґо Однак і там допала і облягла єго Москва.
Представте собі висшу як львівский замок, осібняком стоячу скалу, з укріпленями на щовб до котрих тогдашні гірскі пушки не досягли. Під тим аулом просидїли Москалї два місяцї, рубаючи собі в камени сходи на скалу. Приступи не удавали ся, задумувано вже повертати з соромом; коли жовняри запримітили, що на сусїдній і висшій скалї є каменний виступ, з котрого можна би пускати в Ахульґо кулї. Положенє тої скали похоже на те, що єї має до львівского високого замка сусїдна піскова гора. Задним спохолим хребтом скали тої вивезли
