ходили в р. 1277 на неслухняних Татарам Яссів.
Певна-ж річ, що анї заріз князя Редедії, анї виші побіди руских князїв над Черкесами і Осітами не єднали їм народів Кавказа; а погані обичаї Тамариного мужа і Татарам послушне оружє синів Олоксандра невского просто відтручували від Руси Картвельцїв. Натомість велика побіда запорозкого гетьмана Михайла Вишневецкого в підкавказких степах над страшними Туркама 1550. р. і слава походів лицарства сїчового на Трапезунт і Синоду, а навіть на сам грізний Стамбул лунали радісними надїями в долинах і на горах Казказа. Не дивно, що очи всїх підкавказких християн звернули ся к півночи і свої злези на Русь посилали.
Вість що Москва скинула татарске ярмо та що в р. 1583 завоювала Астрахан і станула на берегах Терека, оживила надії Грузії; а женитьба Івана Грозного з дочкою черкеского князя Темрюка єднала єму дружбу кавказких народів.
З того часу іде з над Кури і Ріону посольство за посольством в Росию, умоляючи в Москві защити против нелюдских Перзів і против тиранских Турків… однак надармо.
Вправдї відбуло ся раз посольство від Алексія Михаловича в Кутаїс і приняло присягу імерецкого царя Олександра на підданство Москві… налїтали і якісь волзкі та уральскі Козаки па Каспій і грабили Татар…
