посвоячення з родом Романовичів. Таких кандидатів було трьох: 1) Болеслав, найстарший син мазовецького князя Тройдена та Марії, доньки Юрія Львовича, себто сестрінок померлих Юрієвичів; 2) Володислав, найстарший син куявського (добжинського) князя Земовита, молодшого брата польського короля Володислава Локтика, та Анастазії, сестри Юрія І; 3) Любарт Ґедимінович, муж невідомого імени доньки Андрія, останнього волинського князя[1]. До гострішого суперництва прийшло між Болеславом та Володиславом. За почином Болеславого стрия, плоцького князя Ванька, литовська ватага напала у вересні 1323 р. на землю Добжинську і люто її поруйнувала; в цей спосіб очевидно, хотів Ванько ослабити суперника свого братанича та цьому останньому промостити дорогу до володимирського престола. Третій кандидат, литовський княжич Любарт, не виявив живішої діяльности, щоби здобути спадщину по тестеві. Він сам, як показали пізніші події, не визначався надто великою енерґією, а його батько, вел. кн. Ґедимін, був саме тоді занятий завзятою боротьбою з Ливонським лицарським орденом та розпочав велику дипльоматичну акцію з метою, спонукати римського папу до натиску на Німецький орден, щоби цей припинив свої безнастанні набіги
- ↑ Для лекшого перегляду цих посвячень даємо при кінці скорочену ґенеальоґічну табличку роду Романовичів.
