з Угорщиною. Мабуть крім Сянока ще й деякі інші міста дістали тоді маґдебурське право, але з огляду на затрачення грамот ми про це не знаємо. Дуже можливо, що саме ця кольонізаційна діяльність придбала Тройденовичеві славу опікуна чужинців.
Спираючись на прихильну собі частину боярства та на міщанство, Болеслав Юрій став опісля безпощадно поборювати своїх ворогів. Заграничний хроніст переказує, що він „багато літ енерґійною рукою вів керму держави”. Як виявлялася ця енерґія, докладніше оповідає згаданий вже польський літопис Траски. Остаточним вислідом була смерть князя. Отруєння Болеслава-Юрія II. не було вислідом солідарного виступу цілого боярства, лише одної партії і це чисельно слабшої. Тому вона не важилася підняти отвертого бунту та прогнати нелюбого князя з престола, як давніше водилося в таких випадках, але потайно підсунула йому отрую. Це трапилося вперше вісторії Галицько-Волинської держави — у Володимирі 7. квітня 1340, рівно 600 літ тому.
