славну віру та виявляти змагання до її викорінення. Була б це дуже легкодушна та нерозумна поведінка, що стояла б у різкій протилежности до розважливої та обережної закордонної політики цього князя. Суперечать цьому також його запопадливі заходи про вдержання окремої православної митрополії в Галичі.
З причини вбогости, уривковости та неясности джерельних вісток стрічаємо в новочасній історичній літературі дуже суперечні погляди на уклад політичних справ у Галицько-Волинській державі за володіння її останнього суверенного князя. З того, що у двох останніх грамотах Болеслава-Юрія II, виставлених Німецькому орденові (з 1334 і 1335 р.) бояри виступають як заручники дотримання висловлених в них зобовязань, приходять дослідники до висновку, що могутність галицько-волинського боярства зросла тоді до небувалого ступня, що князь не мав спромоги підписувати ніяких договорів з заграничними володарями без дозволу та згоди боярської ради. Між цим, коли заглянемо до грамот тодішніх володарів інших держав, як прим. Польщі або Угорщини, побачимо, що там вельможі також часто-густо згадані як заручники за короля, або зазначено, що володар свій розпорядок видає за згодою та дозволом духовенства і панів — хоч добре знаємо, що і Казимир
