відділ, біля 3.000 люда, провожав оба посольства аж до семигородської границі.
Не зважаючи на остаточну згоду й одержання умовленої суми окупу, козацьке військо не рухалося з-під Замостя, хоч пошесть і холод дошкулювати все більше. Загомоніли голоси невдоволення з бездільного обозування. Татари й частина козаків хотіли вертатись додому, інші настоювали, щоб іти далі в глибину Польщі. Але гетьман твердо рішився лишитись на місці, дожидати повороту кс. Мокрського та ясної відповіді Варшави. На щастя розвязка прийшла швидше ніж можна було надіятися. Вже в четвертий день після відїзду Мокрського, в саме полудне 19. листопада, чати дали знати, що від півночі, сітанецькою дорогою, їде королівський посол. В обозі настала метушня. Замостяни занепокоїлися, думаючи, що ладиться несподіваний напад на місто і що швидше метнулися зайняти оборонні становища на мурах. Гетьман вислав полковника Чорноту з 600 їздцями зустрічати посла. Був це Яків Смяровський, що поспішаючи вже четвертого дня після виїзду з Варшави став під Замостям. — Чорнота привітав його, зіскочивши враз з іншими членами старшини з коней; відтак старшина окружила посла та його конвій,
35
