земного посла, тримають його в шані.
Діставши з міста в неділю (8. листопада) вранці таку відповідь, Хмельницький обурився і зареаґував сердитим листом, що в нім замість дотеперішнього фамільярного тону зазвучали докори й погрози. Застерігаючись проти непристойних жартів та крутійств, заявив, що якщо панове відказуються дати окуп, татари самі його пошукають на їхніх жінках та дітях. Воєнний похід не обмежиться лише до Замостя, але досягне Висли й перейде поза Вислу. Надії польської шляхти на поміч марні та й їй уже не доведеться їздити по козаках, виграючи приєднану дарунками старшину проти черні: „тепер ми всі разом”. Пригадав долю Бродів і вислід спроб шляхецького збройного спротиву в Руді Магерівській та Наролі, пересилаючи заразом поклін від полоненого там Белзецького.
Зараз після висилки листа велів війську готовитися до наступу. До цього спонукали його ще деякі обяви невдоволення серед старшини, що закидала гетьманові марнування часу, а один із полковників Чорнота мав навіть кинути підозріння, що Хмельницький шкодує панського майна, бажаючи піддобритися полякам. Коло полудня загриміли козацькі гармати. Стріляли масивними кулями до мурів і запальними картачами на місто, щоб викликати пожежу. Хоч обстріл
24
