редавши оборону твердині ельбінському каштелянові Людовикові Вейгерові, що саме наспів туди з німецькими вояками, та городецькому старості Володиславові Мишковському. Про виїзд Вишневецького із Замостя гетьман дізнався від схоплених під Наролем учасників рейду Реґовського. Проте, висилаючи наперед 6. листопада відділ Небаби з татарами під віддалене коло чотирьох миль (33 км.) від Томашева Замостя, виправив туди одного із зловлених під Наролем наємних райтарів з двома листами. В першім, писанім до зібраної в твердині шляхти й до міщан, запевнював про свою схильність до порозуміння та згоди, скидаючи вину за руїну і пролив крови на Вишневецького „Якби не він — писав — то й козацького війська тут не було б”. А що князь утік з міста, то він, гетьман, готов відійти назад, якщо замостяни захочуть піти за прикладом Львова та заключити згоду, тоді нікому з них навіть волос з голови не впаде; в противному випадку не відступить від міста, поки не сповниться Божий присуд. В додатковій записці ще висказав надію на швидкий вибір нового короля та побажання, щоб цей вибір випав на королевича Яна Казимира. В другім листі, адресованім до „полковника Вейгера, капітана й усіх офіцерів чужоземної німецької компанії”, гетьман, ва-
13
